Я завагітніла у п’ятн _адцять років. Згодом дізналась, що у мене буде двійня. Батьки вмовляли н _e народжувати. Коли я не прислухалась до їхніх умовлянь, то просто вигнали з дому

-

 

Це стало великою несподіванкою і якоюсь мірою шоком, але я ні на мить не вагалась чи варто залишити дитину. Я завагітніла у п’ятнадцять років. Згодом дізналась, що у мене буде двійня. Усі три місяці батьки наполягали, щоб зробила аборт. Коли минув цей термін і я не прислухалась до їхніх умовлянь, то просто вигнали мене з дому. Проте це мене не злякало, я знала, що мені є куди йти.

Мій коханий, який був не набагато старшим за мене, проявив справжню мужність та благородність, не покинувши у скрутну хвилину. Його близькі радили вмовити мене позбутися дитини, але він жодного разу про це не просив і навіть не натякав. Навпаки, заспокоював, казав, що все у нас буде добре, ми з усім справимось разом. Подруги не вірили у наші стосунки, діставали мене своїми похмурими передбаченнями, що він награється і залишить мене з животом в одну.

Звісно, йому лише дев‘ятнадцять. Потрібно думати про навчання, про те, як влаштуватись на хорошу роботу по закінченню університету і батьківські клопоти навряд чи цьому сприятимуть. Але він не відступився.

Нам було непросто. Ми пройшли складний шлях пліч-о-пліч. Зате тепер можемо назвати себе щасливою сім’єю. В нас підростають дві прекрасні донечки. Скоро їм виповнюється дванадцять років. Чоловік подбав про те, аби ми ні в чому не знали нужди.

Мої батьки ні разу не поцікавились тим, як склалось моє життя, як живуть їх онучки. Але недавно вони таки згадали про мене. А все тому, що дізналась від сусідів, що в нас із чоловіком власний бізнес і досить заможна сім’я. Незабаром завітали у гості. Я їх навіть на поріг не пустила. Викреслила їх зі свого життя так, як вони колись викреслили мене, вигнавши вагітною на вулицю. Сім’я — це не завжди люди, які пов’язані кровно. Справжня сім’я — це там, де тебе люблять та підтримують за будь-яких умов.

Популярні дописи з цього блогу

Живу на дачі, щоб здавати квартиру – а син проситься пожити замість квартирантів…

-
Зображення
  Лариса сиділа на кухні у дачному будинку та перераховувала гроші від квартирантів. Дванадцять тисяч гривень. З них п’ять на продукти, три на дрова для дачі, дві на ліки, решту – на життя. Бюджет сходився впритул, але сходився. Після того як овдовіла три роки тому, вона вирішила переїхати на дачу. Будинок їй дістався від батьків, стояв покинутий. Вона вклала останні заощадження у ремонт, утеплила, провела воду. Вийшло непогано. А однокімнатну квартиру у місті почала здавати. Квартиранти попалися добрі. Подружня пара, обидва працюють, платять вчасно, не галасують. Лариса спала спокійно, знаючи, що тепер має стабільний дохід. Сину Денису вона про цю схему розповідала. Він кивав, казав, що мати молодець, все правильно зробила. Сам він жив у орендованих кімнатах, перебивався випадковими заробітками. То таксував, то в офісі сидів, то знову таксував. Постійно обіцяв, що ось-ось розкрутиться, відкриє свою справу. Мати допомагала скільки могла. То дві тисячі на оренду підкине, то три на...
Докладніше

– Наташа, де ти??? Швидше накривай на стіл, за пів години прийдуть гості!! Що в нас із їжі?

-
Зображення
– Наташа, де ти??? Швидше накривай на стіл, за пів години прийдуть гості!! Що в нас із їжі? Наталка, яка саме фарбувала останнє пасмо, так сіпнулася, що мало не вдарилася потилицею об стінку. Поспіхом дофарбоване волосся вона обгорнула плівкою, та недбало пов’язала на голову рушник, який з’їхав набік. – Які ще гості? – Вивалилася вона з ванної. Ігор, не помічаючи її розпатланого вигляду та специфічного запаху фарби, пройшов у коридор і зняв куртку. – Олег, брат троюрідний, зараз тут у відпустці на тиждень, у них у столиці екскурсії, всі справи, от вони й запитали, чи можна до нас зайти, а я й сказав: “Та хоч зараз”. – Хоч зараз? За пів години? Олег! З ким? З дружиною та дітьми?? – Вона мала всього двадцять хвилин, щоб фарба подіяла, перш ніж її треба було змити. А ще за ці ж двадцять хвилин треба було потурбуватись і накрити стіл на всю чесну компанію. – Олег? – Наталка намагалася хоч якось взяти це під контроль. – А де вже Олег? Один? – Хоч би один, хоч би один… – Та ні, з ним Оля та ...
Докладніше

Син мільйонера щоночі кричав уві сні… доки няня не розгорнула його подушку і не побачила шокуючу правду…

-
Зображення
Була майже друга година ночі у старому колоніальному особняку на околиці міста, коли тиша порушилася. Різкий, відчайдушний крик пронісся коридорами, відлунням відбиваючись від стін і пронизуючи мурашки по шкірі кількох співробітників, які ще не спали. Знову ж таки, він долинав зі  спальні  Лео   . Лео було лише шість років, але в його очах випромінювалася втома, набагато неперевершена для його віку. Тієї ночі — як і багато інших — він боровся з обіймами батька.   Джеймс  , виснажений бізнесмен, все ще одягнений у свій пом'ятий костюм, з темними колами під очима, що глибоко врізалися в очі, тримав сина за плечі з терпінням, яке вже вичерпалося. «Досить, Лео», — хрипко прогарчав він. «Ти спиш у своєму ліжку, як звичайна дитина. Мені теж потрібен відпочинок». Різким рухом він притиснув голову хлопчика на ідеально розкладену шовкову подушку в узголів’ї ліжка. Для Джеймса це була просто дорога подушка — ще один символ успіху, який він так наполегливо працюв...
Докладніше