“– Твоя дача? – Він засміявся коротко, злісно. – У тебе нічого свого не може бути! Ти – порожнє місце! Нуль без палички! Я тебе з нуля підійняв, одягнув, взув. І завтра ти все оформляєш на продаж!
“– Твоя дача? – Він засміявся коротко, злісно. – У тебе нічого свого не може бути! Ти – порожнє місце! Нуль без палички! Я тебе з нуля підійняв, одягнув, взув. І завтра ти все оформляєш на продаж! – Тамаро, де гроші на продукти? Знову розбазарила? Руслан стояв на кухні, трясучи порожнім гаманцем. Тамара мовчки помішувала гречку, не підводячи очей. Я з тобою розмовляю! Триста гривень куди поділися? – Хліб подорожчав. І олія. – Олія! – він жбурнув гаманець на стіл. – Добре, що я за нас двох думаю! Руслан дістав із кишені нові купюри, демонстративно перерахував. – На завтра вистачить триста. І щоб до четверга дотягли. Без мене пропадеш, – усміхнувся він. Тамара тихо посміхнулася. У голові промайнула коробка від печива, захована за старими каструлями. Там лежали гроші – по гривні зібрані за три роки. Здача, яку він не помічав. Дрібні гроші, забуті в кишенях його курток перед пранням. – Завтра до Семеновича поїду, – сказав Руслан після вечері, розтягуючись на дивані. – Може, у відрядж...