ЧАС НОВИН

  Катя з цікавістю подивилася на чоловіка. Потім перевела погляд на свекруху. – Це все, що вам не подобається? – Запитала Катя. – Інших претензій немає? – А тобі цього мало? — уїдливо поцікавилася Зоя Миколаївна і подивилася на сина. – Справді, Катю, — сказав Володимир. – Мама права. І я теж вважаю, що цього цілком достатньо, щоб ти назавжди це зрозуміла. Катя полегшено зітхнула і посміхнулася. – Ну ось і добре! – сказала вона. — Вважатимемо, що все з’ясували. Якщо інших претензій до мене немає, я знаю, як виправити цю ситуацію. *** Ця історія почалася два роки тому, коли Володимир одружився з Катериною і привів її жити до себе додому. Зоя Миколаївна дуже зраділа невістці. – Так, це добре, – думала вона. — Це означає, що тепер я можу спокійно зітхнути. Адже вся робота по дому тепер лежатиме на ній. А я буду їй доброю свекрухою. Я не буду, як деякі свекрухи, постійно чіплятися до неї. Ні. Та й навіщо? Собі дорожче. І сперечатися з нею про те, хто буде господаркою в будинку, я теж...

  Катя чекала машину, раз у раз поглядаючи у вікно. Мами не стало кілька днів тому і сестра з чоловіком мали привезти її речі… Оскільки у Каті був свій будинок, вона рішуче заборонила викидати на смітник будь що з маминої однокімнатної квартирки. -Ти, Лідо, що хочеш собі взяти, то бери, а решту я в себе залишу. Не переживу, якщо щось на смітник викинеш. У мене будинок великий, комора величезна. Нехай лежать речі, знадобляться. Одяг носитиму теж. -Кажуть, що не можна носити після покійних… – засумнівалася сестра. -Та ну, не вигадуй. Не вірю я в це. Та й не чужа людина ж, а мати рідна, – рішуче сказала Катя. – Хоч на город носитиму її старі халати та кофти. Навіщо ці забобони? Сестра привезла меблі, посуд та одяг на. Занесли все до хати, поставили на веранду. -Я потихеньку, під настрій, все розбиратиму. Поперу, посушу, подивлюся і приберу куди треба. Ти б хоч рушники взяла, Лідо. Он скільки кухонних є багато. Любила мама чистоту, часто купувала нові рушники… Катя витерла сльозу і ...

  Андрій не впізнавав свою дружину – що з нею таке відбувається, він ніяк не розумів. Вони були разом уже сімнадцять років, і всі ці роки нічого такого не спостерігалося – вона завжди була доброю і розуміючою, не скандалила і нічого не приховувала, саме тому він її колись вибрав. На сніданок завжди готувала кашу чи омлет, прибігала з роботи і одразу приступала до приготування вечері. По неділях прасувала рівно п’ятнадцять сорочок – по одній на день для нього та двох їхніх синів, правда, сини частіше обходилися двома-трьома, привчити їх до такої ж охайності, якою відрізнявся Андрій, виявилося непросто. Зараз уже другий тиждень на сніданок були пластівці чи бутерброди, при цьому Віра пропонувала робити їх самостійно. На вечерю, в кращому випадку, Андрій і сини виявляли вчорашній обід, а іноді просто записку: «Буду після дев’яти, відваріть вареники». Перші кілька днів Андрій списував це на конференцію, яку проводив Вірин інститут, але конференція закінчилася, а звичний спосіб життя не...

  Наталка відключила телефон і розплакалася. Бажання викинути телефон у смітник, не покидало. Наталка глибоко зітхнула, порахувала до десяти, витерла сльози. – Все! – подумала вона. – Досить істерити. Телефон не винен. Зберись і добре подумай. Нататалка пройшла на кухню, зварила собі кави, і задумалася. – Ваш чоловік зраджує Вам, – звучав у голові незнайомий голос жінки. – Він любить мене. Тримають його тільки діти. Якщо не вірите, сьогодні о шостій вечора, ми будемо в готелі “Релакс”. Номер двадцять п’ять. Жінка глянула на годинник, залетіла до кімнати, схопила сумку та зупинилася. Вона дістала телефон. – Мамо, ти не зможеш приїхати до мене? Прямо зараз, – схвильовано запитала Наталка. – Біда в мене. Вона захлинаючись все розповіла матері. Повисла невелика пауза. – До шостої ще три години, – відповіла мама. – Чекай. Зараз приїду. Постарайся заспокоїтися. За тринадцять років шлюбу було всяке, як у кожної нормальної сім’ї. Але ніколи не виникало питання зради. Наталка завжди вваж...

  Віктор був задоволений. Він купив дачу у селі. Не в дачному масиві, а саме в селі. Ділянка велика, село вздовж річки розкинулося – простір, краса. *** Віктору було лише тридцять п’ять, і він вже володів стоматологічною клінікою. Він завжди прагнув до того, щоб стати якщо не багатим, то, як мінімум, забезпеченим. Народився він у невеликому селі, виховувала його одна мати, і він завжди хотів бути найкращим. Марія Антонівна народила сина, як то кажуть, від заїжджого чоловіка, коли їй уже виповнилося тридцять сім. Просто для себе, бо більше не могла одна. Вона відчувала себе винною перед сином, адже жили вони небагато. Але обидва уникали цієї теми і ніколи не розмовляли про гроші та достаток. Звичайно, можна було спробувати рвонути в місто, знайти роботу і жити по-іншому. Але Марія Антонівна боялася. Тут у них гарна хата, у неї нехай і не високооплачувана, але стабільна робота, свій город. А там? Раптом щось не вийде, що тоді? Так і жили вони, а Віктор готувався до того, що він поїде...

  Коли Дмитро пішов, голосно закривши двері, Оксана безсило опустилася на кухонну табуретку. По щоках потекли сльози. І вона навіть не намагалася їх стримати. – Ну, що зі мною не так? Чому я така? Навіть нормальну вечерю не можу для чоловіка приготувати, – переживала жінка. Дмитру було важко догодити. Але Оксана старалася. І вірила, що обов’язково колись вона все зробить правильно, і на обличчі коханого нарешті з’явиться посмішка. Але за 3 роки шлюбу поки що їй це жодного разу не вдалося. Робота у чоловіка була відповідальна та добре оплачувана. Оксана ж працювала викладачем музики і заробляла вкрай мало. – Ти можеш хоча б будинок в чистоті підтримувати? – питав Дмитро, коли знаходив десь пил. – Не будинок, а сарай якийсь! Оксана дуже засмучувалася і влаштовувала генеральне прибирання. Однак їй ніяк не вдавалося встежити за всім в домі. – Мда… Все-таки господиня з тебе ніяка, – казав чоловік. Іноді їй вдавалося приготувати більш менш смачну вечерю. Вона це розуміла, бо Дмитро з’...

  Оля прийшла додому на сумна. -Ну, що за люди?! – думала вона. – Лізуть у її життя і на матір всяке говорять! Нехай вона не ідеальна мати – та іншої немає. У неї взагалі нікого немає. Батька рік тому не стало… Оля тата любила. Він був святом і промінцем світла в цьому житті… Мама пішла від тата, коли їй було років п’ять. Ну як пішла – вона виставила його зі свого життя. Батько був на заробітках в Польщі. Гроші привозив додому хороші, але маму не влаштовувало, що батька по пів року не було вдома. І ось, поки його не було, мама знайшла собі іншого… Кохання у неї! Батько приїхав, побачив, що сім’ї в нього більше немає і поїхав жити у місто, де жила його мати. Оля, яка звикла, що батько коли приїжджає, то завжди проводить з нею час, допомагає з навчанням, виявилася нікому не потрібною. Мати його на поріг не пускала. Сварки були постійно. Мамин новий чоловік ревнував її до батька Олі. Щоб нового чоловіка заспокоїти, мати народила дитину. От тільки це його не заспокоїло. Навпаки, ще ...