ЧАС НОВИН

  “– Ні! Ти глянь! Вона ще й бреше! Обдурила бабку, обдурила матір, братів. Племінника майбутнього обдурила! Усіх! Хочеш, щоб у тебе була сім’я – відмовся від заповіту. Я спадкоємиця! Я! Ми самі вирішимо, що робити із квартирою! – Репетувала мати Лариса після школи вступила в університет, та поїхала до бабусі. Вона раділа, що нарешті вирвалася з-під опіки матері та вітчима. А ще – не треба було допомагати молодшим братам з уроками, майструвати їм нескінченні вироби для конкурсів. Вироби обов’язково мали бути на вищому рівні, адже навіть за друге місце чи четвірку брати влаштовували істерики. Все позаду, а вона в іншому місті, – великому, незнайомому. Добре, що бабуся є, а вірніше дві – бабуся та прабабуся по лінії матері. Лариса дивувалася, чому мама майже не їздила до них. Сама не їздила і їх не возила. Виявилось все просто. Перший чоловік матері, батько Лариси, заг инув. Тоді Надія отримала за це чималу суму. Вона одразу вийшла заміж, але невдовзі й розлучилася. Вітчим Лариси – ц...

  З’явився, на кого не чекали! – Вигукнув Дмитро Петрович. – Так можеш назад провалювати! – Тату, ти чого? – Здивувався Андрій. – Я двадцять років удома не був, а тут така зустріч! – Була б моя воля, я б тебе ременем зустрів! – Дмитро Петрович схопився за пояс. – А нічого! Ми зараз це виправимо! – Е-е, легше! – Андрій відступив. – Мені не п’ять років, я й відповісти можу! – Ось вона твоя натура! – Злісно кинув Дмитро Петрович, так і не знявши ременя. – На слабких нападати, від сильних тікати, добрих обманювати, а злим прислужувати! – Так, чого ти справді, злишся? І звинувачуєш мене у чому? – Андрій знизував плечима. – Якщо й була на мені якась провина, то двадцять років минуло! За давністю мала забутися! – Добре так казати, коли твоя вина була! Звичайно, хочеться, щоб тебе всі пробачили! А ось немає у мене тобі вибачення! – Заявив Дмитро Петрович. – Та в чому я хоч перед вами винен? Я ж в училищі все думав, чого мене батьки в зрадники записали, та заборонили додому повертатися! І н...