ЧАС НОВИН

  – Я не зрозуміла, Таня, це такий святковий жарт, чи що? – з витягнутим від подиву обличчям запитала Ніна, ледь увійшовши до вітальні. Вона не змогла приховати розчарування і тому зараз виглядала розгубленою. Ще хвилину тому зовиця широко посміхалася, ввалившись у передпокій разом з усією своєю родиною. Вона вигукувала новорічні привітання і сипала навколо різнокольоровим конфетті. Багато років поспіль вони приходили без запрошення на святкування Нового року до невістки і брата. Цей рік не став винятком. – У чому справа, Таня? Це жарт? – здивувалася Ніна, стоячи посеред вітальні. – Ні, не жарт. Я теж, знаєш, в подиві. Віктор запевнив мене, що цього разу все буде по-іншому. І я навіть зраділа. Ну, думаю, нарешті відпочину, відчую себе гостею у власному домі, – як ні в чому не бувало відповідала їй хитра Таня. Зовиця безглуздо кліпала очима, оглядаючи порожній  стіл у вітальні. А потім з таким же обличчям увійшла в абсолютно чисту, без натяку на будь-яку їжу, кухню Тетян...

  “– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри? Я стояла біля панорамного вікна свого офісу на сімнадцятому поверсі. Місто лежало внизу, як на долоні, сяючи вогнями. За спиною чувся тихий гул швейних машинок з експериментального цеху – серце моєї компанії Elena Home. Починалося все з нічних в’язань на кухні, а тепер я мала мережу магазинів текстилю та власне виробництво одягу. – Олено Миколаївно, документи на підпис, – у кабінет увійшла моя помічниця. – Дякую, Олю. Поклади на стіл. Я подивилася на годинник. Скоро повинна приїхати Ганнуся, – моя гордість, моя перемога! Вона виросла саме такою, якою я мріяла її бачити: сильною, незалежною, розумною. Вона закінчувала архітектурний з червоним дипломом, стажувалася у найкращому бюро міста та вже мала свої невеликі проєкти. Жодного разу за ці роки ми не п...

– Як я тепер без тебе? Що мені робити? Навіщо мені далі жити? – По його щоках текли сльози, а в душі зяяла порожнеча. Там тепер замість серця була чорна дірка Валерій був закоханий в Ірину ще зі школи. Маленька, тендітна, з розсипом рудого ластовиння на носі. Саме такою він побачив її вперше і ще тоді, бувши в шостому класі, він закохався в неї по вуха. Ірина була молодша за нього на три роки. Вчилася вона завжди на відмінно, була найкращою ученицею в класі, а ще скромною та сором’язливою. І Валерій з кожним роком все більше тягнувся до неї душею. Поглядав на неї на перервах, поки вона з подружками на скакалці у шкільному дворі стрибала. Легка, як яскравий метелик. Мріяв, що колись вони обов’язково одружаться. Коли він повернувся з армії, того ж дня прийшов до Ірини з букетом квітів просити її руки. Батько в Ірини був чоловік суворий, серйозний. З Валерієм довго розмовляв у окремій кімнаті, а потім, з усмішкою на обличчі, простяг йому руку Ірини. Весілля було багатолюдне і дуже веселе....

  Таня народила донечку. Дівчинка була дуже слабенькою і невдовзі її не стало… Так розпорядилася доля. Її чоловік Микола, дізнавшись про це все, навіть не прийшов до дружини жодного разу. У день виписки на Таню чекала тільки валіза з речами, яку передав у лікарню її чоловік… Микола усе завбачливо зібрав і надіслав їй кур’єром. Сам він не став показуватись навіть персоналу лікарні. Таня чекала будь-чого, але не такої зради! Йти їй було нікуди… Пізніше вона знайшла у валізі записку від Миколи. Таня читала написане і не вірила своїм очам Таня народила донечку. Дівчинка була дуже слабенькою і невдовзі її не стало… Так розпорядилася доля… Її чоловік Микола, дізнавшись про це все, навіть не прийшов до дружини жодного разу. У день виписки на Таню чекала тільки валіза з речами, яку передав у лікарню її чоловік. Микола усе завбачливо зібрав і надіслав їй кур’єром. Сам він не став показуватись навіть персоналу лікарні… Таня чекала будь-чого, але не такої зради! Йти їй було нікуди… Пізніше ...

  На весіллі подруги Жені ми гуляли два дні. Наречений був прекрасний як Ален Делон і дивно скромний для своєї неймовірно красивої зовнішності. Всі гості потайки розглядали Вадима: небесно-василькові очі, непристойні для чоловіка густі і довгі чорні вії (чорт забери, навіщо чоловікам таке багатство?!), вольове підборіддя, грецький ніс і абсолютно чиста бархатна шкіра з натяком на смаглявість. Контрольний постріл — майже два метри зросту. Не любили б ми Женю — пересварилися б всі за цей дивовижний екземпляр прямо на весіллі. Вадим був відчайдушно гарний. — Ну, якого ти собі красеня відхопила! — накинулися ми на Женю. І кожна постаралася скласти якомога нещаснішу і самотню фізіономію на випадок виявлення у Вадима стількох же красивих холостяцьких родичів. — Дівчата, ну що ви! Я полюбила Вадима за його простоту. Вадим із села, живе з бабусею, веде господарство, дуже працьовитий хлопець. Познайомилися випадково, коли батьки купували дачу в його селі. Він чуйний, добрий і надійний. Сп...

   Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти його не купував й не готував! – А мені шкода, Вово! Бо до зарплати два тижні, а у нас у морозилці порожньо! – Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти його не купував та не готував. А мені шкода, Вово! Бо до зарплати два тижні, а у нас у морозилці порожньо! Вова зітхнув, підвівся і нервово пройшовся по кімнаті. – Вічно ти все зводиш до грошей! Нудна ти стала, Свєта. Дріб’язкова якась. Раніше такою не була. …Світлана потерла стомлені очі й згорнула таблицю з витратами – цифри знову не сходилися. Вісімнадцять тисяч – її зарплата. Шістнадцять – чоловіка. Разом – тридцять чотири. Здавалося б, живи та радуйся, але… Вісімнадцять тисяч щомісяця вилітали в ненаситну пащу іпотеки, ще шість — кредит за ремонт, який вони так і не доробили. У коридорі досі сиротливо стирчали дроти зі стін, чекаючи на бра, на які вічно бракувало грошей. – Світлано, там мама дзвонила, – голос Вови долинув із кухні. – К...