Коханням довго не проживеш, на хліб не намажеш, у шафу не покладеш, я достойна того, щоб мене кохав багатий чоловік. А ти собі знайдеш ще когось. Після цих слів Іванна пішла, а я ще довго стояв на тому ж місці та не міг оговтатись від цієї розмови

Усі казали, що мені дуже пощастило зустрічатися з такою красивою дівчиною.

Але мені часом бувало ой як несолодко, Іванна постійно була чимось незадоволена. У нас постійно виникаюли суперечки на рівному місці:

– Іванна, що знову не так? Скажи, будь ласка, – спантеличено запитував я.

– Ти все одно не зрозумієш мене, ти ніколи мене не розумієш і навіть не намагаєшся цього зробити. Я не можу так жити.
– А зараз що не так? Ми разом, чого ще бажати?

– Ти не можеш задовольнити усі мої потреби, – говорила кохана, – Я уже достатньо часу прожила у бідності, у всьому собі відмовляла. Мені доводилось доношувати одяг за старшими сестрами, ходити в зашитих колготках, у мене не було нормального взуття та косметики. Батьки увесь час казали, що з моєю зовнішністю я зможу знайти собі багатого чоловіка та більше не буду себе обмежувати. Коли я познайомилась з тобою, то не очікувала, що буду з тобою зустрічатися через твою бідність, проте потім вирішила дати тобі шанс. Подумала, що ти ще молодий та у тебе ще все попереду, але ми уже пів року разом, а нічого не змінилося.

– Мені обіцяли підвищення.

– Раніше ти казав те ж саме. Я не можу вічно чекати, за той час, що я на тебе витратила я б уже знайшла собі гідного чоловіка.

– А я по-твоєму не гідний тебе, – все з більшим розчаруванням сказав тоді я.

– Ти хороший, але не можеш дати мені того, що я хочу.

– Я можу тебе кохати, зберігати тобі вірність, а це цінніше за гроші та матеріальні блага.

– Коханням довго не проживеш, на хліб не намажеш, у шафу не покладеш, я достойна того, щоб мене кохав багатий чоловік. А ти собі знайдеш ще когось.

Після цих слів Іванна пішла, а я ще довго стояв на тому ж місці та не міг оговтатись від цієї розмови…

Розлука з Іванною мені далася нелегко. Але я не з тих людей, щоб комусь щось доводити. Та був впевнений, що життя саме розставить усе по своїх місцях.

Підвищення мені все ж дали. Та я скористався цією можливістю, усю свою силу та натхнення я вклав в просування по кар’єрній драбині. Пройшли чотири роки та я зміг дозволити собі усе, про що так мріяла Іванна, та вона мені уже була не потрібна. Згодом Іванна сама мене знайшла, клялася у вічному коханні, заламувала руки просячи пробачення. Та вона мені уже була байдужа.

Не тому, що я бажав помститися та показати їй наскільки її судження були помилковими, а через те, що я навчився розбиратися в людях та за кілометр чув їх істинні мотиви. А мотиви Іванни було видно неозброєним оком.

Так, тепер я з обережністю відношуся до людей, які прагнуть зі мною спілкуватися, це вартувало мені скороченням кола мого спілкування майже удвічі.