Хотів переписати житло на сина, але нотаріус переконав мене цього не робити. Послухайте, що він розповів

-

Мене звати Олександр, мені 55 років і зараз я живу один. У мене є син, але він вже дорослий і живе окремо, а дружина моя – Марта, померла декілька років тому. Вона була чудовою жінкою, але рак не зважав на це.

Минулого літа мій син почав зустрічатись із дівчиною. Її звати Ірина і вона мені подобається. А нещодавно син сказав мені, що збирається робити їй пропозицію. Хоч я й радію щастю сина, але у мене зовсім не має можливості допомогти йому фінансово чи хоча б принести гідний подарунок на весілля.

Я довго думав і зрештою вирішив, що перепишу хату на сина і це стане його подарунком. Діти зможуть жити у ньому, облаштувати собі життя, зробити ремонт, а після моєї смерті залишаться там і матимуть достойне житло.

Я вирішив порадитись із сусідами, а вони категорично проти. Переконують мене, що син і так знає, що хата залишиться йому, тож немає сенсу віддавати її швидше, ніж це потрібно. Мій друг навіть запропонував позичити мені трохи грошей на інший подарунок, а я вже віддам, коли матиму нагоду. Я свою думку вирішив не змінювати. Він мій син і я хочу для нього найкращого, тож я зібрав документи і поїхав до нотаріуса.

Мені попався молодий хлопець, який вислухав мою історію і одразу запитав чи є у мене хтось, у кого можна жити, чи хоча б якийсь гараж чи сарай на подвір’ї. Я не зрозумів, чому він питає, а потім почув не одну страшну історію, про те як діти залишали своїх батьків без даху над головою, а ті не могли нічого з цим вдіяти, бо за законом дім належав не їм.

Тож я повернувся сумним додому і зайшов до сусіда, що пристати на його попередню пропозицію і позичити грошей. Сусід здивувався, що мене вдалось переконати.

Я довіряю синові і думаю, що він би не вчинив так зі мною, але люди праві – краще перестрахуватись, щоб не залишитись на вулиці на старість. Тепер ми живемо всі разом і здається, що ладнаємо. А будинок син все одно отримає.

Популярні дописи з цього блогу

Живу на дачі, щоб здавати квартиру – а син проситься пожити замість квартирантів…

-
Зображення
  Лариса сиділа на кухні у дачному будинку та перераховувала гроші від квартирантів. Дванадцять тисяч гривень. З них п’ять на продукти, три на дрова для дачі, дві на ліки, решту – на життя. Бюджет сходився впритул, але сходився. Після того як овдовіла три роки тому, вона вирішила переїхати на дачу. Будинок їй дістався від батьків, стояв покинутий. Вона вклала останні заощадження у ремонт, утеплила, провела воду. Вийшло непогано. А однокімнатну квартиру у місті почала здавати. Квартиранти попалися добрі. Подружня пара, обидва працюють, платять вчасно, не галасують. Лариса спала спокійно, знаючи, що тепер має стабільний дохід. Сину Денису вона про цю схему розповідала. Він кивав, казав, що мати молодець, все правильно зробила. Сам він жив у орендованих кімнатах, перебивався випадковими заробітками. То таксував, то в офісі сидів, то знову таксував. Постійно обіцяв, що ось-ось розкрутиться, відкриє свою справу. Мати допомагала скільки могла. То дві тисячі на оренду підкине, то три на...
Докладніше

– Наташа, де ти??? Швидше накривай на стіл, за пів години прийдуть гості!! Що в нас із їжі?

-
Зображення
– Наташа, де ти??? Швидше накривай на стіл, за пів години прийдуть гості!! Що в нас із їжі? Наталка, яка саме фарбувала останнє пасмо, так сіпнулася, що мало не вдарилася потилицею об стінку. Поспіхом дофарбоване волосся вона обгорнула плівкою, та недбало пов’язала на голову рушник, який з’їхав набік. – Які ще гості? – Вивалилася вона з ванної. Ігор, не помічаючи її розпатланого вигляду та специфічного запаху фарби, пройшов у коридор і зняв куртку. – Олег, брат троюрідний, зараз тут у відпустці на тиждень, у них у столиці екскурсії, всі справи, от вони й запитали, чи можна до нас зайти, а я й сказав: “Та хоч зараз”. – Хоч зараз? За пів години? Олег! З ким? З дружиною та дітьми?? – Вона мала всього двадцять хвилин, щоб фарба подіяла, перш ніж її треба було змити. А ще за ці ж двадцять хвилин треба було потурбуватись і накрити стіл на всю чесну компанію. – Олег? – Наталка намагалася хоч якось взяти це під контроль. – А де вже Олег? Один? – Хоч би один, хоч би один… – Та ні, з ним Оля та ...
Докладніше

Син мільйонера щоночі кричав уві сні… доки няня не розгорнула його подушку і не побачила шокуючу правду…

-
Зображення
Була майже друга година ночі у старому колоніальному особняку на околиці міста, коли тиша порушилася. Різкий, відчайдушний крик пронісся коридорами, відлунням відбиваючись від стін і пронизуючи мурашки по шкірі кількох співробітників, які ще не спали. Знову ж таки, він долинав зі  спальні  Лео   . Лео було лише шість років, але в його очах випромінювалася втома, набагато неперевершена для його віку. Тієї ночі — як і багато інших — він боровся з обіймами батька.   Джеймс  , виснажений бізнесмен, все ще одягнений у свій пом'ятий костюм, з темними колами під очима, що глибоко врізалися в очі, тримав сина за плечі з терпінням, яке вже вичерпалося. «Досить, Лео», — хрипко прогарчав він. «Ти спиш у своєму ліжку, як звичайна дитина. Мені теж потрібен відпочинок». Різким рухом він притиснув голову хлопчика на ідеально розкладену шовкову подушку в узголів’ї ліжка. Для Джеймса це була просто дорога подушка — ще один символ успіху, який він так наполегливо працюв...
Докладніше