– Світлано, ти вже повернулася? Це добре, а тут у нас свято мами! – А чому в нас удома? Чому мені ніхто не сказав? – Тебе не було, мама так захотіла. – А подзвонити не можна, я була б проти. – Мама так і думала. – Чудово, щоб за десять хвилин тут нікого не було. Я втомилася, а ваше свято для мене зовсім не доречно! – Як я виставлю маминих гостей? – Як вони тут з’явилися, так нехай і їдуть. Усі! І мама також. А ти наводь порядок
– Світлано, я не зможу з тобою поїхати. У мами ювілей. Може, ти перенесеш свою поїздку?
– Може просто твоя мама перенесе свято на два дні пізніше, чи на наступну п’ятницю?
– Вона і так святкує згодом. Чекати ще цілий тиждень?
– Залишайся, а мені треба їхати. Мою дату перенести не можна. Ігорю, ти сам повинен розуміти, тата не стало рік тому. Таке не переносять. Це не день народження.
– То може ти повернешся раніше?
– Не впевнена. Там ще справи.
– Які ще справи. Спадщини тобі батько не залишив.
– Будинок мамі. Вони все давно вирішили. І чого ти про це говориш? Тобі мало, ти погано живеш?
– Ні, все гаразд. Я просто так.
– Значить я їду, як зроблю всі справи, одразу повернуся. Ви чудово знали цю дату, і ти, і твоя мати. Могли б не планувати свято на це число.
– І, між іншим, твоя мама виставила мене егоїсткою, яка не захотіла допомагати їй зі святом. Егоїстка тут вона, треба розуміти ситуацію!
– Але маму можна зрозуміти, у неї ювілей.
– А в мене…
– Все. Я сам допоможу мамі. На тебе чекатиму.
Світлана поїхала. Разом із родичами вони сходили на цвинтар. Поминки зробили вдома, народу небагато було.
– А Ігор чому не приїхав?
– Мамо, у свекрухи день народження, ювілей, шістдесят п’ять років. Там усе складно. Він не зміг приїхати. Ну, а наші хлопчики на навчанні, ти це сама знаєш. Вони потім одразу до тебе приїдуть.
– Дід пишався б ними.
– Знаю, мамо, знаю.
– А коли ти поїдеш додому? Може, встигнеш і на свято.
– Мамо, на свято з поминок, якось не дуже добре поспішати. Я залишусь. Тим паче там свято завтра. Краще з тобою побуду. Надвечір післязавтра і повернуся. Все вже пройде й Ігор буде вдома.
– А де свято, у кафе?
– Не знаю, начебто хотіли у квартирі все організувати. Грошей не хотіли витрачати на кафе. Ти ж знаєш, вона за гривню вдавиться.
– Ви ж коли будинок для нас будували за ваші гроші, вона нічого не дала, а частку Ігорю просила. Добре, що тато все на себе оформив, а потім зробили дарчу.
– Так і гроші були наші. Все було практично до весілля збудовано. Ігор теж жодної гривні не вклав, на готове прийшов.
– Мамо, він і не претендував. Жодного разу не сказав про це.
У суботу увечері Світлана повернулася додому. Ще дорогою вона мріяла виспатися і відпочити у неділю.
– Ігорю, я вдома, – крикнула вона з порога. – Ігорю, що відбувається? У тебе гості?
– Світлано, ти вже повернулася? Це добре, а тут у нас свято мами! У неї ж у квартирі не дуже зручно приймати таку кількість гостей. Сьогодні дехто вже поїхав, але більшість тут. Приєднуйся, тільки у нас закуски скінчилися, а готувати нема кому.
– А чому в нас удома? Чому мені ніхто не сказав?
– Тебе не було, мама так захотіла.
– А подзвонити не можна, я була б проти.
– Мама так і думала.
– Чудово, щоб за десять хвилин тут нікого не було. Я втомилася, а ваше свято для мене зовсім не доречно!
– Як я виставлю маминих гостей?
– Як вони тут з’явилися, так нехай і їдуть. Усі! І мама також. А ти наводь порядок.
– Світлано, може зачекаємо, коли вони самі…
– Самі? Це коли? У твоєї мами ювілей чи весілля? Ювілей святкують один вечір без продовження, а тут уже третю добу відзначають.
– Світлано, деякі вже сплять, мама теж втомилася.
– Виклич всім таксі! Час іде. Не чекала від тебе такого, та й від твоєї мами теж. Вдома вона порошинки здуває, а тут влаштували розгром! Кухня, як після погрому. Куди ти дивився? Хто готував?
– Мама та сестра.
– Ти глянь на рушники, що ними робили? Посуд брудний скрізь, та ще й битий, стіни забризкані. Твоя мама вдома так готує? А холодильник! Чому все у плямах?
– І це вона мене вчила чистоти! А кімната? Або ти зараз же звільняєш будинок від гостей, або це роблю я, але ти йдеш із ними. Назавжди!
Гості розходилися знехотя. Свекруха залишилася остання, закотила великий скандал, її підтримувала дочка. Обидві кричали про егоїстку Світлану. Ігор втомився від усіх криків і заходився прибирати в хаті.
– Підкаблучник, – кричала мати. – Я тобі говорила про долю, ти тут ніхто, прислуга! Твою матір принижують, виганяють, а ти й слова не можеш сказати!
– Зіпсувала нам весь ювілей своєю присутністю. Приперлася! Раз вибрала поминки замість свята, то й сиділа б там!
– А це вже занадто! – Світлані набридло вислуховувати крики свекрухи, раніше вона себе ніколи так не поводила. – Геть усе звідси! І більше ніколи тут не з’являйтесь!
– Світлано, пробач. Мама так на мене насіла. Просила. Квартира у неї маленька, грошей на кафе не вистачає, а у нас великий будинок, зона відпочинку, шашлик.
– Вона спершу всім пообіцяла, а потім мені сказала. Я не міг відмовитись, а дзвонити не став, у тебе і так справ повно.
– Досить говорити, прибирання з тебе. Можеш викликати клінінг, але все твоїм коштом. Хоча це треба з твоєї мами спитати.
– З неї тепер нічого не спитати. Я сам.
– Я втомилася і пішла спати. Якщо ще раз таке повториться, то ти підеш разом із гостями.
– Зрозумів.
Світлана у прибиранні участі не брала, хоча дуже хотілося все переробити за чоловіком. А він намагався. Грошей на клінінг у нього не лишилося.
Подарунок мамі та ще й продукти довелося купувати, гостей було багато. Мама добре повеселилися, а син ледь дружину не втратив! Світлана, знаючи складний характер свекрухи, Ігоря вибачила. Але, востаннє…
Як вам “мама”? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
