– Не соромно тобі садити чоловіка поруч з португальським коханцем?! – кричала за столом свекруха. І нашу сварку чули свати та молодята на весіллі
Я ще у 2019 році поїхала на заробітки в Португалію. Донька Світлана навчалася вже у Львові, була самостійна та я їй довіряла нашу квартиру. Тим паче, з нею ще залишався чоловік Тарас.
Думала заробити грошей та купити дитині на майбутнє квартиру, собі на старість відкласти. У нас невеличке містечко, майже всі жінки працювали десь закордоном.
Однак, така відстань дуже “зламала” мого Тараса. Через рік після моїх заробітків він знайшов коханку з нашого міста. Не знайшов у собі сили зізнатися у зраді, про це дізналася від куми.
Звісно, я дочекалася відпустки та приїхала додому, аби розлучитися. Так, як квартира належала Тарасові, то я не мала права претендувати на майно чи заявляти про поділ.
На щастя, донька тоді мене підтримала. Світлана перестала спілкуватися з батьком, до нього навіть у гості не приїздила. Сестричка Зіна знала про моє горе, тому всіляко розраджувала, постійно дзвонила, розмовляла, якісь смішні історії розповідала. От доня та сестра підтримували мене, і стало якось легше.
Але з часом Бог послав мені хорошого чоловіка. У Лісабоні познайомилася з Маріо, випадково зустрілися на прогулянці, він проводив нам екскурсії. А потім попросив номер телефону, підвіз до квартири. Дарував квіти, возив у кафе, показував Лісабон. Навіть моїй доньці від себе передавав на свята подарунки. З часом я переїхала до нього на квартиру, живемо разом.
А у березні цього року взагалі захотів приїхати до України. Заодно познайомитися зі Світланкою, піти на її весілля. Донька з радістю запросила мого Маріо на таке свято. Заодно я якраз назбирала грошей, аби купити молодятам квартиру десь у Львові. А з ремонтом хай вже самі розбираються.
Зять Сашко військовий, часу було обмаль (він взяв відпустку), тому весілля вийшло скромним. Розписалися, повінчалися та замовили бенкетний зал у ресторані. Прийшли мої батьки, сестра Зіна з чоловіком та дітками. Ну і якогось милого до ресторану припхався Тарас зі своїми батьками.
Свекруха одразу на мене так глянула, наче я їй от хату спалила. Свекор взагалі напився до чортиків, ми йому потім таксі додому викликали, він ледь на ногах стояв. Подарунок для молодят був досить бідний – тільки тисячка, шампанське, коробка цукерок та букет квітів.
І от за столом свекруха спонтанно почала мене відчитувати, як школярку
– Що ти цей, коханця привела? Не соромно?
– А за що мені має бути соромно?
Вже і свати вуха розрогнули, уважно слухали.
– Дивися, привела іноземця до нас! Стидоба!
– А ви згадайте, що ваш син сам коханку завів
– То не треба було тікати на заробітки геть, так би родину зберегла!
Тоді моя донька заступилася:
– Знаєте, мені здається, що вам варто вже йти геть. Моя мама – свята людина і Маріо я люблю більше, ніж тата. А вас більше бачити не хочу, до побачення-телебачення!
Мені стало аж до сліз приємно за доньку. А свати зрозуміли, що краще думку деяких “родичів” не враховувати. Як добре, що у мене є така чудова родина. І Маріо у наше сімейство чудово вписався!
