– Ось, Аліно, а ти питала, навіщо я стільки пирогів напекла, – раділа бабуся

 

– Аліно, мамо питає, ти приготуєш на новорічний стіл печеню і ті рулетики з баклажанів, які минулого разу всім так сподобалися? – поцікавився Олег.

– На жаль, ні. Цього року я до твоїх батьків на Новий рік не зможу поїхати, – відповіла дружина.

– Здрастуйте! Що це за новини? – здивувався він. – А хто допоможе мамі готувати?

– Крім мене, є ще Лариса – твоя сестра – і Катя – дружина твого старшого брата.

– Але ж вони не зможуть приготувати такі баклажани та м’ясо!

– Зможуть! І та, й інша в мене минулого разу взяли рецепти – так що все буде нормально.

– А ти чому не хочеш до моїх їхати? – Запитав чоловік.

– Річ не у тім, що я не хочу. Просто цього року мені треба провести Новий рік із бабусею Любою, – відповіла Аліна. – Це перший Новий рік, коли вона залишилася сама.

Дід Аліни – Микола Федорович – пішов із життя торік, у листопаді. Бабуся начебто трималася, а перед святами опинилася в кардіологічному відділенні міської лікарні, де й провела перший Новий рік без чоловіка.

І ось зараз Аліна, побоюючись за її здоров’я, наперед повідомила бабусю, що на свято приїде до неї.

– А це обов’язково? – Запитав Олег.

– Обов’язково. Я не зможу святкувати, знаючи, що вона сидить на самоті, коли люди радіють життю. Ти уяви собі цю картину, і одразу все зрозумієш.

– А як же я?

– А ти можеш вибрати: поїхати до батьків, чи зі мною до бабусі. І одразу кажу: я не ображаюся, навіть не хвилюйся про це.

– А чому твої батьки не запросили її до себе цими днями?

– Запрошували. Але вона найбільше боїться когось стиснути. От і відмовилася. Сказала: «Я якось одна вдома відсвяткую. Стара я вже, щоб не у своєму ліжку ночувати». Я вирішила, що поїду до неї.

– А скільки їй років?

– Вісімдесят сім. Вони з дідом ровесники. Уявляєш, як одружилися у вісімнадцять років, так разом і прожили життя. Дідусь її ніколи Любий не називав, тільки Любочкою. А іноді – «моя Любов».

– Я з тобою поїду. Посидимо в тиші, привітаємо бабусю, сходимо до ялинки погуляти, – сказав Олег.

– Чудово. Поїдемо тридцять першого з ранку. Я хочу встигнути щось приготувати, хоча бабуся, напевно, напече пирогів із рибою – знає, що я їх дуже люблю.

Дивно, але народу в електричці було багато – отже, не лише вони хотіли провести свято із родичами.

Люди їхали з міста та виходили на невеликих станціях, навантажені яскравими подарунковими пакетами та коробками з тортами.

Квартира бабусі, як і передбачала Аліна, зустріла їх запахом свіжої випічки. Любов Олексіївна відчинила двері з усмішкою.

– Заходьте, мийте руки та одразу сідайте за стіл. Я пів години тому пироги з духовки дістала. Ось, Аліночко, твої улюблені, а це з цибулею та яйцями, а на цій тарілці – солодкі.

– О котрій же ти встала, бабусю, що встигла стільки всього напекти? – Запитала онука.

– Встала, як завжди, о пів на шосту – довше вже не спиться. А у свято пироги зайвими не бувають – а раптом хтось у гості зайде? Буде чим пригостити.

Після чаю Аліна з бабусею взялися до святкового столу, а Олег пройшовся по квартирі, подивився, чи все гаразд.

Підтягнув трохи провислі дверцята шафи, відремонтував засувку у ванній, поміняв лампочки в люстрі – дві з п’яти не горіли, встановив на тумбочку невелику штучну ялинку, яку дістав з антресолей.

Потім бабуся лягла відпочити, а вони пішли прогулятися. Коли виходили з квартири, зіткнулися із сусідкою, яка йшла до бабусі.

– Аліна! – Зраділа жінка. – Ви на свято приїхали?

– Так, вирішили ось відвідати.

– Добре. А я ж до баби Люби йшла, щоб її запросити до нас, – сказала сусідка. – Подумала, як вона одна на свято буде.

– Слухай, – сказав Олег, коли вони вийшли надвір. – Чи я чогось не розумію, чи тут люди інші? Я знаю, що у нас на першому поверсі живе самотня жінка похилого віку – Єлизавета Федорівна.

– Але чомусь її ніхто на свята до себе не запрошує. І мені, чесно кажучи, це ніколи б на думку не спало.

– Тут трохи інша історія, – відповіла Аліна. – Бабуся з дідом цю квартиру понад сорок років тому від заводу отримали. І мати Валентини – тієї самої сусідки, що нам зустрілася, також.

– І ось, коли Валентина тільки вступила в училище – їй тоді, мабуть, років п’ятнадцять було, матері не стало.

– Так дідусь та бабуся пішли в опіку та оформили документи про те, що вони до вісімнадцяти років беруть на себе відповідальність за неї.

– На мою думку, це називається піклування. Валентина залишилася у своїй квартирі, вони їй допомагали, зокрема й матеріально. Тож вона бабусю за свою рідню вважає.

За святковий стіл сіли о десятій годині. Проводили старий рік, зустріли новий, вручили подарунки – Аліна привезла бабусі теплий шерстяний плед. А за годину – дзвінок у двері.

Привітати бабусю приїхав старший брат Аліни – Денис. А з ним його дружина Лєра та десятирічна дочка – Ірочка – правнучка баби Люби.

– Ось, Аліно, а ти питала, навіщо я стільки пирогів напекла, – раділа бабуся.

Круглий стіл розсунули, на ньому з’явилися нові закуски, які привезла Лера, свято продовжилося.

Любов Олексіївна сиділа за столом і посміхалася. На плечах у неї була нова хустка, подарована Лєрою та Денисом. Вона дивилася на онуків, правнучку і згадувала своє життя.

Здається, нещодавно вони з Миколою познайомилися на новорічному вечорі в заводському клубі. Жили не завжди багато, але завжди дружно.

Трьох дітей виховали – усі троє привітали її сьогодні зі святом. Онуки приїхали, Ірочка – правнучка росте. Значить, правильно вони з чоловіком прожили життя, добре.

– Бабусю, ти щось задумалася, не втомилася? – перервала її думки Аліна.

– Так, видно зовсім стара, не під силу мені до ранку гуляти. Раніше ми, бувало, до третьої години за столом, а потім – на площу, до ялинки. А там із гірки каталися, танцювали. А зараз би мені до ліжка дотанцювати, – посміхнулася бабуся.

Аліна проводила її до спальні, потім вони з Лєрою прибрали зі столу, вимили посуд, і брат із родиною поїхав.

– Ну що? Не шкодуєш, що зі мною поїхав? – Запитала Аліна чоловіка.

– Ні, ти знаєш, мені дуже сподобалося. Не так галасливо, але якось по-сімейному, – відповів він. – Може, наступного року знову до бабусі?

– Я – за, – погодилася Аліна. Дай Боже, щоб бабуся ще довго нас радувала своєю присутністю в цьому світі…

Якщо сподобалося, пишіть коментарі, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку!