– Ти егоїстка! Тільки про себе думаєш! Мусиш допомагати дитині! – кричав син
У мене є єдиний син. Денису вже за 30, і він досі не одружений, досі живе за мої гроші. А я вже 8 років на заробітках: чужі домівки, нічні зміни, боль в спині й самотні вечори. І знаєте, що найгірше? Толку з того – нуль, бо все, що заробляю, віддаю Денису.
Хата вдома – як була напіврозвалена, так і є. Кажу йому:
– Сину, може вже ремонт зробиш? Хоч би підлогу поміняти, дах підлатати.
– Мамо, не зараз. Грошей нема. Ти ж знаєш, яке життя дороге.
Але на новий телефон, на гулянки – є.На якісь “ліві” поїздки гроші знаходяться.
Нещодавно знову дзвінок від сина:
– Мамо, мені не вистачає. Ти ж бачиш, як важко жити. Скинь ще 3 тисячі євро.
– Та у мене немає, бо все ж тобі надсилаю.
– То позич у когось, а потім віддаси.
– На що треба такі гроші?
– Та не твоє діло. Треба.
Я нічого не відповіла, а вирішила, що цього року їду додому на Різдво. Вперше за довгий час. Серце тішилось, думала – посидимо, поговоримо, може щось зміниться.
А згодом знайома мені відкрила очі. Каже:
– Ти знаєш, що твій син живе з розлученою? У неї двоє дітей.
Я довго мовчала. Знаєте, не проти, щоб Денис одружився, не проти дітей та сім’ї. Але проти, щоб я знову тягнула все на своїх плечах. Я подзвонила Денису.
– Сину, я грошей не дам.
– Як це не даси?!
– Ти дорослий чоловік. Пора самому себе забезпечувати. І якщо в тебе сім’я – то це твоя відповідальність.
І тут почалось.
– Ти егоїстка! Тільки про себе думаєш! Мусиш допомагати дитині!
– Я тобі все життя допомагаю! А коли ти почнеш допомагати собі сам?
Денис кричав, звинувачував, казав, що я погана мати. І в якийсь момент у мені щось обірвалось:
– Знаєш що? Забирайся. Я більше так не можу. Як ти такий самостійний, то маєш мати своє житло.
І прогнала власного сина.
Тепер сиджу й думаю, може, я погарячкувала? Може, треба попросити пробачення? Може, помиритись перед святом? Але інша частина мене шепоче: “А якщо я знову віддам гроші – чи не зламаю його остаточно?”. Чи не зроблю так, що він ніколи не стане чоловіком, а завжди – вічною дитиною з простягнутою рукою?
Різдво вже близько, а в серці – не мир, а війна. Що ви порадите?
