Я працюю п’ять днів в тиждень з 9 до 6 години. Проводити багато часу на кухні я не можу, просто не встигаю. Тому дуже часто на вихідних я роблю заготовки їжі, яку легко заморозити.
Мій чоловік з дітьми любить голубці, котлетки, вареники, пельмені. Я варю гарнір, розморожую приготовлене, роблю легенький салатик і вечеря готова!
Впевнена, господиньки мене засудять, але у мене ось так… Як встигаю, так і роблю. Головне, що сім’я ходить нагодована і нікому ще погано не було!
Цієї неділі, я як і завжди наготувала таких домашніх напівфабрикатів, запхала у морозильну камеру і зі спокійною душею лягла спати.
Наступного дня ввечері приходжу з роботи, відкриваю морозилку, а вона майже порожня…
– Василь! – покликала я відразу чоловіка, – а де ділось все те, що я готувала цих вихідних?! Морозилка просто спорожніла…
– Натусь, то моя мама заходила…
– І що?
– Я віддав їй половину – з недорозумінням дивився на мене Василь, – А що такого? Ти їй їжі шкодуєш?
– Я не їжі шкодую, а своєї праці. Ти ж знаєш, що я і так нічого не встигаю. Ця готовка і так половину вихідних забирає! Міг дати мамі грошей, нехай купить собі продукти й готує. Вона на пенсії, у неї вільно часу достобіса!
– Та побійся Бога! Їй вже за 65, вона не має стільки сил… – накинувся чоловік на мене
– А я? Я маю стільки сил? Хіба мене тобі не шкода? Робота, діти, ти, хатні справи…
Поки я говорила, вирішила, що маю зробити:
– А знаєш… Я сама їй усе скажу!
Я почала збиратись до свекрухи в гості. Вона жила через два будинки від нас, зовсім недалеко.
– Світлано Дмитрівно, ви мене вибачте, але це хамство! Я не дозволяла вам брати їжу з нашого холодильника! Якщо вам не вистачає грошей, то кажіть сину своєму нехай вам дає гроші, але мої страви більше не чіпайте! На їх приготування у мене йдуть цілі вихідні! Побійтесь Бога! – заявила я свекрусі.
А вона стояла мов вкопана. Не знала, що сказати.
За свій вчинок мені не шкода. Вважаю, що зробила усе правильно. Та чоловік на мене образився. Скажіть, хіба я не права?