З Танею я зустрівся за рік до початку війни. У нас відразу склалися гарні взаємини. Хоча пожити нормально разом ми так і не встигли. Почалась війна і я самотужки пішов у військкомат.
А тоді все відбувалось так швидко. Оскільки я колись служив, то мене мало не відразу на фронт відправили. За кілька місяців побачив усі жахіття війни та збагнув, що не хочу зволікати. Приїхав і зробив коханій пропозицію. Вона погодилась і нас відразу розписали.
Я мав квартиру, котру самий купив, адже завжди багато працював і гарно заробляв. Тож Таня переїхала туди. Я довіряв їй, думав, що добре знаю, а дарма.
За ці три роки я з дружиною був зовсім мало. Спілкуватися нам також вдавалося не часто. І ось цьогоріч я вирішив зробити їй сюрприз, приїхати на свята додому. Мені дали аж 2 тижні відпустки. Я нікому ні слова не казав, востаннє вдома був понад рік тому. Тож я приїхав, дорогою додому купив величезний букет. Стукаю в двері, та тут раптом мені відчиняє якийсь незнайомий чоловік. В голові відразу виникли погані думки. Невже Таня посміла привести коханця просто в мою квартиру.
– Ви хто?
– Валерій, я тут живу.
– А Таня де?
– Яка ще Таня?
– Це ж моя квартира, а Таня – моя дружина.
– Ааа, це вона нас сюди жити пустила, ми винайняли житло у вашої дружини.
Я не міг в це повірити. Почав дзвонити коханій, та вона не відповідала. Тож я поїхав до друга. Далі шукав кохану в її батьків, котрі в іншому місті живуть, та вони нічого не знали. Таня подзвонила лише на вечір.
– Ой, вибач, любий, я не чула!
– А ти де зараз?
– Я у відрядженні, по роботі відправили.
Я не зізнався, що приїхав. Вирішив ще почекати. Наступного дня подзвонив знову дружині.
– Ну що ти вже повернулась з відрядження.
– Так, якраз доїжджаю.
– І куди їдеш?
– Як куди? Додому!
Спеціально я приїхав до квартири. Та Таня так і не з’явилась. Я зателефонував їй:
– Ну, що, ти вже дома?
– Так-так, звісно!
– Все досить, кажи негайно правду мені! Я тут, дома, і в нашій квартирі чужі люди.
– Ой, любий, чому ж ти не сказав. Тут така справа, я здала квартиру, адже грошей зовсім бракувало.
– Як могла мене не спитати.
Виявляється, вона здала житло на пів року і попередила квартирантів, що як я повернусь – вони мають виселитись. Але й це ще не все, врешті в сльозах Таня розповіла, що поїхала на свята з друзями в гори. А мені й не думала це казати.
– Я боялась, що ти образишся!
– І правильно робила. Як можна розважатись, коли чоловік на фронті.
– Але я ж не можу увесь час дома сидіти й плакати. Життя тримає!
В розпачі я подзвонив своїй мамі і все розповів.
– Синку, збирайся і їдь до нас. Така, як Таня – не буде ніколи доброю дружиною. Вона тебе не покидає лише тому, що розраховує гроші отримати, як ти загинеш.
Я поїхав до батьків. Сумно через всю цю ситуацію страшенно! Скажіть, як мені бути. Таню я кохаю, та чи можу їй довіряти після всього?