«Володя пнеться. А, як відомо, пнеться – здується»
«Я пам’ятаю Путіна чиновником мерії. Він був гармонійний, адекватний посаді і середовищу. За страх, за частку, за гроші відписував добрим людям шматки міської власності, оформляв потрібні папери, видавав ліцензії, торгувався за відсотки, вичавлював хабара, «мутив» щось із німцями. Словом, займав відповідну до своїх дарувань нішу в міському харчовому ланцюжку. Навіть користь рідному місту іноді міг учинити». Таким запам’ятався Володимир Путін бізнесменові Максиму Фрейдзону.
Уродженець Петербурга Максим Фрейдзон, який подав позов проти «Газпрому», «Лукойлу» та інших російських компаній, а також їх менеджерів: голови ради директорів «Газпрому» Олексія Міллера, генерального директора «Газпром-нафти» Олександра Дюкова, директора компанії «Лукойл-бункер» Алі Бєглова і директора компанії «Горизонт Інтернешнл Трейдинг» Грема Сміта. Максим Фрейдзон стверджує, що відповідачі повинні виплатити понад 540 мільйонів доларів за його частку в нафтовій компанії «Совекс», яка обслуговує аеропорт «Пулково». Разом зі своїм партнером Дмитром Скігіним, який помер у 2003 році, Максим Фрейдзон володів 29 відсотками акцій компанії «Сигма», якій належали акції «Совекс».
У 2007 році «Совекс» був куплений «Лукойлом» і «Газпромом», а ще раніше, коли після смерті Скігіна Фрейдзон зацікавився долею своїх акцій, на його життя було скоєно замах: його жорстоко побили в Петербурзі, після чого він виїхав до Ізраїлю.
Публікація «панамських паперів» зацікавила Максима Фрейдзона, і він упевнений, що серед цих документів можна буде відшукати яскраві свідчення того, як голова комітету із зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга Володимир Путін і його друзі складали свої перші капітали. Серед грошей, які чиновники вимагали у бізнесменів, були і 20 тисяч доларів, що належали Максиму Фрейдзону. Бізнесмен розповів Радіо Свобода про те, як ця солідна на ті часи сума перекочувала до Олексія Міллера і Володимира Путіна.
У Росії щось змінити в системі управління за існуючої структури власності неможливо
– Взагалі, все закономірно. Це повинно було спливти так чи інакше. Мабуть, просто вийшли за межу, можливо, терпимого. Тому що вкрадене в невеликих кількостях ще можна ховати, а тут це стало системою. Але приємно, що до цього виявлений інтерес. Сподіваюся, зараз все-таки буде з’ясовано, де, як і ким награбовано. Це допоможе відновленню справедливості. У Росії щось змінити в системі управління за існуючої структури власності неможливо.
– Ви застали часи, коли крали ще не в таких масштабах, але з тією ж пристрастю. Як Ви виявили, що чиновники мерії, в тому числі і нинішній президент Росії, захоплені особистим збагаченням?
– Детально і серйозно про це треба говорити в суді. Але якщо говорити про Путіна, є таке ємке народне визначення: «приблатньонний комітетник». Це визначення я почув році в 1992-му від приятелів, яких запитував про комітет із зовнішніх зв’язків мерії. Мені потрібно було оформити в комітеті зовнішніх зв’язків документи міжнародного бізнес-проекту. Проста справа, але, як завжди, потрібні були зв’язки і рекомендації. Я запитав: що за люди? «Комітетник приблатньонний, годуються з гуманітарки, але за гроші все виконують грамотно». Усе дійсно так і сталося. Мене порекомендували. Вони тоді сиділи на вулиці Антоненка, у них була своя спеціальна нора, винесена зі Смольного. Я прийшов на Антоненка, про щось таке абстрактне сказали кілька слів, про дружбу між новою Росією і Заходом, про економічні зв’язки. У процесі бесіди пан, разюче схожий на президента Росії Путіна, написав цифру і на закінчення сказав: «Оформленням займеться Олексій Міллер». На тому й розійшлися. Треба сказати, що виконали вони все дуже грамотно, швидко і без проблем.
– Ви були тет-а-тет чи Міллер теж був присутній при цьому?
– Ні, ми були тет-а-тет.
– І яку суму він написав?
– Десять тисяч доларів.
– На ті часи були хороші гроші.
Вся ця ідея, що Володимир Володимирович був якимось авторитетним гангстером, дуже роздута і, можливо, ним же самим. Він дійсно тоді багато і продуктивно працював з бандитами, обслуговував їх, намагався бути корисним
– Мабуть, я справляв враження багатого заморського гостя. Міллер чесно все оформив, гроші взяв. Не я один, як відомо, звертався з подібними питаннями і проханнями. Взагалі, вся ця ідея, що Володимир Володимирович був якимось авторитетним гангстером, дуже роздута і, можливо, ним же самим. Реальність більш прозаїчна. Наскільки я знаю, він дійсно тоді багато і продуктивно працював з бандитами, обслуговував їх, намагався бути корисним. Ну, і, звичайно, старанно вчився у старших товаришів, активно ріс, переймав передовий досвід, манеру поведінки. Яку, до речі, нині так яскраво демонструє…
Як я розумію, з точки зору людей, які тоді реально ухвалювали рішення в місті, а люди ці були глибоко злочинного сенсу і змісту, він був ніхто. Послужливий «приблатньонний комітетник», потрібний, тому що оформити і підписати повинен. Заодно нову тему може запропонувати. Ну, частку проситиме, треба дати трохи, в загальному, невеликий, але корисний підручний. Це були різні рівні не так ухвалення рішень, скільки можливості самостійно втілити ці рішення в життя. Я думаю, що Володя, як називав його Діма Скигін, багато речей робив тоді просто через страх. Вигоду свою не забував, звичайно, частку відсотками і грошима брав, але, як каже народна мудрість, все з м’яса і кісток, а на двадцять чотири години на добу охорони ніхто не поставить собі. Його колишня контора тоді сама тріщала по швах і прикривала його вкрай помірно, на виріст: крутись, виживеш – тоді подивимося. У той період у місті було протистояння різних груп рішучих людей, відповідно, і йому доводилося лавірувати між людьми, які на дух один одного не переносили. Крутився, виживав. Заробляв, як міг.
– Щоб у наших читачів була картинка перед очима: як це виглядало? Пам’ятаю, мені доводилося давати гроші паспортистці, я їх у відкритий ящик столу поклав. Хтось у конверті десь залишає, хтось на рахунок переводить…
– Ні, це не та ситуація. Коли сума позначена, є порученець, який оформляє папери і отримує гроші. Папери готові, отримай гроші.
– Тобто просто кешем з кишені?
– Кешем з кишені, звичайно. Було б дивно, якби вони брали у мене чеки. Що стосується інших, чесно кажучи, не знаю. Діма Скигін періодично їздив з ним зустрічатися. Іноді в ресторан «Місяць», де Володя зустрічі призначав.
– А ім’я Ролдугiна Вам було в ті часи знайоме?
– Ім’я Ролдугіна знайоме не було. Знайомі інші імена.
– Красива схема – використовувати віолончеліста…
– Схема проста.
– Але не у всіх є свій ручний віолончеліст.
– Віолончеліст – це те, що називалося «лавка на бомжа, на небіжчика», зливали гроші, потім розпилювали, потім знову збирали. Довірених адресатів для переказу під рукою було достатньо. Цим багато і професійно займалися Скигін зі Смітом. Діма більше в Росії, Сміт у Ліхтенштейні, Монако, США та інших західних країнах. У 2000 році велося розслідування щодо відмивання грошей російської мафії в Монако, але воно якось дивно заглухло. Наскільки я знаю, гроші, що належали Путіну, тоді відмивав і обслуговував Сміт. Дивно, що Сміта до сих пір не притягли до відповідальності. Сподіваюся, зараз притягнуть.
– Спілкуючись з Путіним, Ви навряд чи підозрювали, що перед Вами людина, портрет якої з’явиться на обкладинці журналу «Тайм»?
Володя пнеться. А, як відомо, пнеться – здується
– Ні. У найгірших думках таке собі уявити було неможливо. Людина помітно компенсує комплекси. При цьому не маючи ні розуму, ні достатньої кількістю сил. Скориставшись сленгом, скажу так: Володя пнеться. А, як відомо, пнеться – здується. За прикладом далеко ходити не треба: пнувся з турками – турки літак збили – здувся. Система «прокотило – не прокотило».