ЧАС НОВИН

  \Надійка, скільки пам’ятала себе, росла з мамою. Щоправда, мама була не рідна… Дівчинку удочерили у віці шести років, і вона чудово пам’ятає цей день: нові мама та тато приходять за нею, довкола зібралися дітлахи та дивляться на неї, щасливу. Нова мама Світлана роздає всім гостинці, а потім веде Надійку, і в неї починається нове життя. Свою справжню маму Надійка теж дуже добре пам’ятає. Весела, гарна, кучерява. Вона була кравчинею і шила чудові сукні і собі, і маленькій Надійці. А потім мами не стало. Вже в дитячому будинку їй розповіли, що таке іноді буває… А тата вона ніколи не знала. Але була дуже мала, щоб це все розуміти. Ще в Надійки був дядько Михайло, брат мами. Він був набагато молодший за маму, і коли її не стало, він був ще юнаком, але незабаром залишив їхнє місто, і з ним вона більше не бачилася. Залишилася вона зовсім одна, ні бабусі, ні дідуся… А потім знайшлися нові батьки: мама Світлана і тато Євген. Маленька Надійка чомусь весь час порівнювала нову маму зі сво...

  Після розлучення Віктор відмовився віддавати ключі від квартири. – Віро, у цьому будинку живуть мої діти! А раптом щось трапиться? А я не зможу навіть відчинити двері. Віра навіть не почала уточнювати, як швидко Віктор планує приїхати з іншого кінця міста, якщо раптом щось станеться. – Добре. Тільки дзвони, будь ласка, якщо зберешся приїхати. – Переживаєш, що з коханцем застану? – Сказав чоловік і сам зніяковів. – Вибач, Віра. Розійшлися, звісно, безглуздо. Він зрадив, вона не змогла пробачити і віддалилася. Спільне життя обом стало тягарем, тому подали на розлучення. Дітей шкода. Старша Настя, звісно, ​​з розумінням поставилася. Все-таки дев’ятнадцять років вже дівчині. А ось одинадцятирічний Славко журився сильно. Навіть із дому хотів піти. Добре, що свекруха забрала на якийсь час його до себе пожити, щоб заспокоївся трохи. Через 3 тижні після розлучення Віктор зателефонував. – Згадав, що полку обіцяв прикрутити на балконі, – соромлячись повідомив він телефоном. – Ти не прот...

  Оксана в молодості була симпатичною та стрункою. Їй довелося вибирати собі чоловіка, бо Михайло та Олексій майже одночасно, освідчилися їй у коханні, і запропонували заміж. І хоча вона зустрічалася з Олексієм, Михайло не втрачав надії, що колись вона покохає його. Але Оксана вийшла заміж за Олексія, вона розуміла, що він набагато перспективніший за Михайла, і йому вже пророкують, що буде заступником директора заводу. Жили вони у трикімнатній квартирі, син Денис навчався у школі, вони працювали, жили, як усі, їхня родина була зразковою. І раптом настали такі часи, завод ледве тримався на плаву, грошей не платили, чоловіка скоротили, правда Оксана ще працювала, виходило так, що вона сама тягла сім’ю. Містечко їх невелике, майже всі на увазі, багато хто знав, що Олексія скоротили, і не тільки його. Сусіди постійно питали Оксану: -Ну що, твій чоловік не знайшов ще роботу? Важко, важко стало. Звичайно в колишні часи Оксана пишалася своїм чоловіком, високий, гарний, та ще заступник ...

  Марія Іванівна сиділа біля вікна та загадково посміхалася. Вона щойно поговорила з дочкою телефоном і тепер не могла стримати сліз – сліз щастя. Дочка повідомила, що через тиждень забере її до себе назовсім, тепер жінка житиме в місті, допомагатиме з онукою, яку до цього бачила тільки на фотографії, а дитині як-не-як вже півтора роки озирнутися не встигнеш, як виросте. А Марії Іванівні, між іншим, уже сімдесят два. Ольга була не єдиною її дитиною, але найулюбленішою. Крім дочки у Марії Іванівни був ще син, але з ним стосунки не склалися з часів його весілля. Не до вподоби жінці припала його наречена. Скільки вона не відмовляла сина від безрозсудного кроку, але він уперто стояв на своєму. -Ну ти подивися на неї, Андрію. Ну, навіщо вона тобі? Її матір все село знає, ще та вертихвістка. Та з дітьми вона. Тобі навіщо чужі діти? Своїх народжувати треба! Андрійко, одумайся. Невже дівчат у селі більше немає? Але син був упертим. Чи матері хотів насолити, чи правда любив цю Настю, вже й ...

  Роман їхав до мами Галини у гості в село . Часто навідував рідненьку. Село від міста зовсім недалеко було. Віз всього, чого можна тільки привезти для матері. Ніколи не жалів нічого. Мама аж сварилася із ним: – Синочку, в мене он свого з городу скільки. Дай Бог з’їсти. А ти везеш і везеш. Пора б вже про свою сім’ю подумати. Щоб сміх дитячий я вже почула, – так мама Галина починала свою звичну промову … – Мамо, я все знаю до кожного словечка твого. Все-все, не сила вже слухати; я поїхав, – так втікав син від маминих нарікань на те, що він нареченої ще ніяк не зустрів. Щоразу по дорозі в місто він думав над маминими словами. Згадував свою невдалу спробу побудувати стосунки з Ларисою. Яка проміняла Романа на найкращого друга. Так він втратив і кохану, і друга. Після того вже не зміг довіряти. Та й не шукав нікого. Працював багато. Досить успішно. Згодом зміг започаткувати власну справу. Придбати житло. Їздив за кордон на різні форуми, виставки, пов’язані з темою його бізнесу. Так і к...

  – Я не зрозуміла, Таня, це такий святковий жарт, чи що? – з витягнутим від подиву обличчям запитала Ніна, ледь увійшовши до вітальні. Вона не змогла приховати розчарування і тому зараз виглядала розгубленою. Ще хвилину тому зовиця широко посміхалася, ввалившись у передпокій разом з усією своєю родиною. Вона вигукувала новорічні привітання і сипала навколо різнокольоровим конфетті. Багато років поспіль вони приходили без запрошення на святкування Нового року до невістки і брата. Цей рік не став винятком. – У чому справа, Таня? Це жарт? – здивувалася Ніна, стоячи посеред вітальні. – Ні, не жарт. Я теж, знаєш, в подиві. Віктор запевнив мене, що цього разу все буде по-іншому. І я навіть зраділа. Ну, думаю, нарешті відпочину, відчую себе гостею у власному домі, – як ні в чому не бувало відповідала їй хитра Таня. Зовиця безглуздо кліпала очима, оглядаючи порожній  стіл у вітальні. А потім з таким же обличчям увійшла в абсолютно чисту, без натяку на будь-яку їжу, кухню Тетян...

  “– Ти ж допоможеш? Ми квартиру на тебе перепишемо! Все, що лишилося! Аня перевела погляд на бабусю. В її очах був холод. – Квартиру? Ту саму, з якої ви вигнали мою матір із немовлям на руках? Ви думаєте, мені потрібні ваші метри? Я стояла біля панорамного вікна свого офісу на сімнадцятому поверсі. Місто лежало внизу, як на долоні, сяючи вогнями. За спиною чувся тихий гул швейних машинок з експериментального цеху – серце моєї компанії Elena Home. Починалося все з нічних в’язань на кухні, а тепер я мала мережу магазинів текстилю та власне виробництво одягу. – Олено Миколаївно, документи на підпис, – у кабінет увійшла моя помічниця. – Дякую, Олю. Поклади на стіл. Я подивилася на годинник. Скоро повинна приїхати Ганнуся, – моя гордість, моя перемога! Вона виросла саме такою, якою я мріяла її бачити: сильною, незалежною, розумною. Вона закінчувала архітектурний з червоним дипломом, стажувалася у найкращому бюро міста та вже мала свої невеликі проєкти. Жодного разу за ці роки ми не п...