"Я - інтернацький. Мама моя - Україна. Скажете, що я любив її дуже...": У мережі пригадали історію загиблого добровольця (фото)


· 

Пожертвувавши своїм життям, зовсім молодий хлопець врятував сімох побратимів. 21-річний Віктор Єременко, вихованець школи-інтернату, добровольцем пішов на війну. Загинув 10 вересня в бою під Артемівськом - кульове поранення в груди. 

Сообщает http://patrioty.org.ua/

Посмертно нагороджений орденом «За мужність». У спільноті "Патріоти України - єднаймося" вирішили згадати Героя та розповісти деякі подробиці з його життя. Патріоти України також пропонують вам прочитати цю зворушливу історію про зовсім юного, але справжнього чоловіка, якого, на жаль, вже немає з нами.

На сторінці в соціальній мережі у Віктора Єременка статус: «Армія - це гордість для тих, хто служить ... І тих, хто чекає». В альбомах - фотографії із зони АТО. Вітя був кулеметником, але ще з часів Майдану отримав кличку - «Снайпер», яка на війні стала його позивним.


- Часто жартували: агов, «Снайпер», той, який кулеметник, - згадують товариші по службі загиблого Героя АТО. - Він ніколи на жарти не ображався, але й сам міг так відповісти жартом, що мало не здасться. Міг за себе постояти. Напевно, цьому в інтернаті навчився ...


Хлопець з раннього дитинства виховувався в школі-інтернаті в м. Сміла на Черкащині - маму позбавили батьківських прав. Закінчив коледж в Черкасах, відслужив «строкову», працював охоронцем, потім зміг пробитися на держбюджет до технікуму ... Але почався Майдан. Віктор, коли побачив, як били студентів, кинув навчання і приїхав до Києва.



- Відважний хлопець, ми пройшли разом Майдан, я бачив його в різних ситуаціях, він показував себе молодцем, - розповідає товариш по службі загиблого Героя АТО Денис, який нещодавно повернувся із зони АТО на ротацію. - Вітя володів навичками рукопашного бою, завжди був готовий прикрити товаришів.

У зоні АТО пройшов три ротації - почав воювати ще навесні, коли тільки створювалася Нацгвардія. Товариші по службі розповідають, що під час третьої ротації в зоні АТО у Віктора вкрали табельний пістолет.

- Хтось із своїх, а навіщо - не зрозуміло, - знизують плечима друзі Віті. - Знайти б і руки відірвати. Ми на Майдані до такого не звикли - ніхто ні в кого нічого не брав, намети були відкриті. А там, у зоні АТО, виявилися ще й випадкові люди, в тому числі з мобілізованих, а Вітя все до всіх як до братів ставився ... Коли це сталося, він довго не міг прийти до тями, здається, його ось ця зрада мучила більше, ніж небезпека загинути. Він був з дуже бідної сім'ї, але ніколи нічого чужого не взяв, а тут хтось із своїх вкрав пістолет.

Військова прокуратура завела на хлопця кримінальну справу по втраті табельної зброї. Товариші по службі згадують, що Вітя дуже переживав: говорив, що збирався воювати з ворогами країни, а тепер можуть посадити через пістолет.

- Після Майдану, декількох місяців війни і цієї підвішеної кримінальної справи, він не зламався, навпаки, намагався ще хлопців підтримати, - розповідають товариші по службі. - Тільки казав, що хоче додому з'їздити, в рідне село Білозір'я, це в Черкаській області.



- Я його дуже любила, ми з ним завжди були разом, трималися один за одного, допомагали, - розповідає молодша сестра загиблого Героя АТО Ксенія. - Знаєте, у нього дуже хороший, легкий характер, і він завжди приходив друзям на допомогу. Але був впертий, стояв на своєму. Я його дуже просила не їхати в зону АТО, розуміла, що там можуть вбити. Він тільки посміхнувся і сказав: «Я ж за вас йду».

Після третьої ротації ми з ним сильно посварилися - я говорила, що він своє відвоював, вистачить, нехай тепер інші їдуть. А він: «Сестричка, я повернуся - зберемо друзів, махнемо на Дніпро з палатками, як раніше» ... Пояснював, що не може там своїх пацанів кинути. Посварилися. Він поїхав. Звичайно, я дізнавалася, як він там, у зоні АТО, списувалися, зідзвонювалися, але розмови не виходило. Я була ображена на нього.

Хлопець хотів одружитися, знайти свою жінку, мріяв, що вона народить йому трьох дітей: «Тільки б війна швидше скінчилася».

- Навіть імена їм придумав, - зітхає Ксенія. - А я досі не можу пробачити собі цю сварку з братом. Часто ходжу на його могилу, прошу: «Вибач!». Так хотілося б все повернути ... Хоча б наговоритися з ним востаннє. Я знаю, що він загинув. Але іноді мені здається, що це неправда і він зайде, скаже: «Привіт, сестричко!», а я кинуся йому на шию.

"Я - інтернацький. Мама моя - Україна. Скажете, що я любив її дуже...": У мережі пригадали історію загиблого добровольця (фото) "Я - інтернацький. Мама моя - Україна. Скажете, що я любив її дуже...": У мережі пригадали історію загиблого добровольця (фото) Reviewed by Леся Іваночко on 6.11.16 Rating: 5