Горе... Сльози та відчай... Світла пам'ять!

Картинки по запросу боєць помер

У мене немає очей. У мене немає ніг. У мене немає почуттів. У мене немає душі. Я не знаю, що таке серце. Я не знаю, що таке жалість. Мені невідоме милосердя. На мене не діють прохання. Я не розумію слів. Я швидка. Я потужна. Я байдужа. Мене не хвилює, коли. Мене усе одно, кого. Я не хочу знати, навіщо.

Коли я вдарилася о землю, розбризкуючи навколо вогонь та метал, ти був ближче за всіх, але у цьому немає моєї вини. Не я створила себе сама. Не я запустила себе у політ. У мене немає сім'ї, у мене є ціль. У мене немає друзів, у мене є траекторія. У мене немає минулого, у мене є заряд. У мене немає посмішки, у мене є калібр.повідомляє Ян Осока


Тепер розказуй ти.

Темно мені тут. Темно і самотньо.

Тиша тисне, тиша огортає, тиша в'їдається в пори, очі не відкриваються, руки не піднімаються, губи не ворушаться. Кричу всередині себе, плачу всередині себе, кличу, кличу щосили, нічого не змінюється, нічого не відбувається, лежу, роздавлений тоннами тиші, лежу, обгорнутий саваном темряви, горло роздирається кігтями спогадів, в горлі сіль, в горлі кров, в горлі пісок, в горлі відчай.

Чому відчай? Бо поховали на днях мене.

Я Олег Вікторович Кравченко (позивний Тихон) народився 27.03.1977 року у місті Покров Дніпропетровської області.

Навчався у місцевій школі, потім ПТУ, потім працював електрослюсарем, черговим з ремонту електрообладнання.

Потім війна і мобілізація 30 липня 2015 року.

Потім служба у 1-й мотопіхотній роті 21-го окремого мотопіхотного батальйону "Сармат" 56-ї окремої мотопіхотної бригади.

Потім очікування демобілізації та поїздки на пасіку до дідуся, щоб зустрітися там з бойовими товаришами.

Потім загибель вранці 29 серпня біля села Павлопіль Волноваського району Донецької області під час мінометного обстрілу наших позицій. Перед смертю Олег врятував життя двох побратимів, яких пропустив попереду себе у бліндаж, а сам не встиг.

Потім останній шлях на рідну землю.

Потім день 2 вересня і Покров на колінах, сльози рідних, знайомих, незнайомих та побратимів.

Потім життя дружини без чоловіка, сина - без батька.

Потім свіжа могила та квіти, квіти, квіти на ній.

Потім одна лише темрява та тиша.

Потім - той самий народ України, який майже не помітив, що на одну людину стало менше.
Горе... Сльози та відчай... Світла пам'ять! Горе... Сльози та відчай... Світла пам'ять! Reviewed by Леся Іваночко on 6.9.16 Rating: 5