Чуєш, куля, я воюю за свою землю, це до мене прийшов ворог, це по мені під Станицею били Гради та Смерчі, це я втрачав своїх хлопців серед вибухами поневіченої Савур - Могили, це мої побратими падали на землю під Старобешевим, це моя мати здригається від кожної звістки про загибель когось на фронті, це я тут народився, це я, виснажений і майже мертвий, пробивався до своїх з оточеного 32-го блокпоста, це по наших дорогах постійно їздять мікроавтобуси з трунами, це лікарні моєї країни приймають важкопоранених, це я несамовито хотів пити у соняшниках Іловайська, це мене пробирав до кісток холод у майже зруйнованому терміналі, це мої руки з гнетючою безнадією вставляли останній рожок під Дебальцевим, це моя дівчина посивіла у 20 років, це наші коробочки стоять спаленими біля Пісків, це у з мене лилася кров на розжарену землю біля Попасної, це я ховав....

Сообщает Ян Осока
Стій. Мені усе одно.

Євген Іванович Ворошило (друг "Джек") народився 29.04.1981 року у місті Кам'янське Дніпропетровської області.

Закінчив Хмельницьке професійно - технічне училище за спеціальністю "столяр - тесляр". Потім працював в охоронній фирмі, супроводжував вантажі за кордон.

Миротворець, приймав участь у спецопераціях в Іраку.

Після початку війни в Україні не зміг сидіти та чекати невідомо чого і пішов добровольцем. Присягу приймав у батальйоні ОУН, з ним і потрапив у одну з найгарячиших точок - до селища Піски.

В ОУНі був командиром взводу, кулементником та гранатоментиком. У зіткненнях доводилося стріляти з ДШК та гранатомету.

У ніч з 5 на 6 липня у Пісках зав'язався дуже важкий, 2,5 - годинний бій з сєпарами. Джек та ще один боєць пліч-о-пліч провели цей бій на одній з позицій, яку ворог безпрестанно штурмував. Вистояли, вижили, вгризлися у землю, але не віддали сєпарам клаптику України.

Після цього бою Євгена перевели на іншу, безпечнішу позицію, але він рвався воювати, не хотів сидіти без діла, тому знову вирушив на нульовку вже у складі 1-ї ОШР ДУК ПС.

Загинув 30 серпня о 18.30 у промзоні Авдіївки від кулі снайпера..

Похований 01.09 у Кам'янському на Алеї Слави. В нього залишилися мати, рідний брат та двоюрідна сестра.

Деякі мені кажуть: "Та я патріот, он у мене три вишиванки в шкафу", а потім йдуть запускати на набережній фейерверки.

Деякі мені кажуть: "Та я патріот, он у мене прапорець в автівці", а потім посиленно вивчають своє взуття, коли біля них проходить солдат на милицях.

Деякі мені кажуть: "Та я патріот, бо знаю другий куплет гімну України", а потім здивовано питають: "Яка ще війна?".

Дійсно, яка. Немає ніякої війни, це гра така.

То просто іграшкові домовини привозять зі Сходу, у яких лежать манекени.
Reviewed by Леся Іваночко on 4.9.16 Rating: 5