Хлопець, про якого буде сказано нижче, був єдиним сином у матері. І він вже не напише їй: "Мамо, не хвилюйся".


Під нашими ногами недопалки, під їхніми розтяжки. Перед нашими очами торгові центри, перед їхніми руїни. Ми беремо у руки книги, вони беруть автомати. Ми їздимо на автівках, вони на БМП. Ми набираємо у соцмережі пост на головну тему дня, вони брудними пальцями набирають на телефоні: "Мамо, я все нормально, я живий".

Але ця різниця хіба робить їх пилом, по якому можна байдуже пройтися підошвами наших ніг? Вони стоять насмерть заради нас, тож чому ми увесь час говоримо про тих, хто загинув у тилу, але мовчимо про них?

Хлопець, про якого буде сказано нижче, був єдиним сином у матері. І він вже не напише їй: "Мамо, не хвилюйся".

Ілля Миколайович Жабицький народився 30.04.1991 року у місті Магадан (Росія), але коли йому було 11 місяців разом із матір'ю повернувся в Україну, до Вінниці.

Закінчив 9 класів ЗОШ №9, потім поступив до Вінницького будівельного технікуму. Згодом навчався у Вінницькому торговельно-економічному інституті Київського національного торговельно-економічного університету.

Займався дзюдо, був дуже доброю людиною, образити нікого не міг через шляхетне серце справжнього чоловіка. На нього завжди можна було розраховувати. Як кажуть, друзі пізнаються в біді, а він в будь-якій ситуації старався допомогти, ніколи не залишався в стороні. Таких людей, як він, на даний час тяжко знайти.

2011 року Ілля підписав контракт на несення військової служби. Після навчання у Десні був направлений до міста Воровице у Вінницькій області.

В кінці 2015 року з Генштабу прийшла телеграма про перевод контрактників до сухопутних військ і хлопець одразу погодився, не вишукуючи причин, щоб залишитись. Після перепідготовки в Старичах під Львовом 11.02.2016 він був відправлений на війну.

Кулеметник снайперського взводу 53-ї окремої механізованої бригади.

З лютого по червень перебував в Сєвєродонецьку і весь той час він рвався на передову захищати Батьківщину. Він не боявся труднощів. Знав, що там можна загинути, але сподівався на краще. Що повернеться додому живий і здоровий з чистим сумліням і виконаним обов'язком перед земляками.

На початку літа він з побратимами нарешті домоглися того, щоб їх відправили по своїх батальйонах. Після прибуття до Торецька він і потрапив до снайперів. Ілля казав, що ось тут він по-справжньому потрібний, що тут його місце.

Загинув 23 вересня о 19.20 біля селища Зайцеве Бахмутського району Донецької області внаслідок прямого влучання 120-мм міни в нашу позицію під час мінометного обстрілу. Міна прилетіла о 19.00, воїн прожив ще 20 хвилин.

Те, що відчуває зараз мати, словами передати неможливо.

Всім тим, хто прочитав ці слова на мирних територіях, доля подарувала життя без куль, снарядів та мін.

Цінуйте це.

І ніколи не викреслюйте з пам'яті тих, хто за таке наше життя віддав своє.
Хлопець, про якого буде сказано нижче, був єдиним сином у матері. І він вже не напише їй: "Мамо, не хвилюйся". Хлопець, про якого буде сказано нижче, був єдиним сином у матері. І він вже не напише їй: "Мамо, не хвилюйся". Reviewed by Леся Іваночко on 29.9.16 Rating: 5