Треба один раз, але твердо і голосно сказати Путіну: «Пішов на ...



Звинувачення ФСБ – пряма й ледь прихована погроза війною. І вибір у нас невеликий: або воювати, або здаватися


ФСБ Росії звинуватило Україну в обстрілі території Криму, вчиненому на прикриття українських диверсантів, які намагалися прорватися у Крим, і у загибелі російського військовослужбовця. Відставимо вбік зараз усі очевидні аналогії з провокаціями, які колись призводили до великих війн, з версіями, які пов’язують кількаденний кримський «шухер» та звинувачення ФСБ з підготовкою Кремля до ще більшої провокації на день 25-річчя Незалежності України. Поставимо питання загалом: як взагалі реагувати Україні на російські словесну маячню і реальні провокації?

Відомий радянський дисидент Володимир Буковський (той самий, на якого обміняли головного чілійського комуніста Луїса Корвалана) згадував таку історію зі свого табірного життя (подаємо у нашому вільному переказі):



Одного політв’язня – інтелігентного та освіченого чоловіка – кожен день викликав до себе в кабінет співробітник КДБ і пропонував підписати папір про співробітництво з «органами». Простіше кажучи, стати «стукачем». Чоловік відмовлявся, але робив, як це властиво вихованій інтелігентній людині – відмовчувався, казав, що не може на таке піти, що це проти совісті, тощо. «Чекіст» не відступав, і продовжував щоденні кількагодинні «бесіди». Тобто, виснажував людину психологічно, розраховуючи, що той раніше чи пізніше не витримає тиску, і підпише. Звична «чекістська» практика. Інтелігентний чоловік розповів про свою біду колегам по зоні, і Буковський порадив: ти чітко, голосно і грубо пошли його «на х…», і він відчепиться. Чоловік спочатку не наважувався, бо як вихована людина ніколи не вдавався до таких слів. Але й терпіти кількагодинні щоденні «бесіди» було несила, тому, врешті-решт, він таки скористався порадою Буковського. Допомогло. «Чекіст» озвірів, сильно побив чоловіка, але «бесіди» припинив і більше не намагався зробити з нього «стукача».

Ось такий «метод Буковського» – єдина адекватна відповідь на згадані й на всі майбутні звинувачення-погрози ФСБ, Кремля, Росії. Треба один раз, але твердо і голосно сказати Путіну: «Пішов на х…!» Що це означає практично?

Це означає всього лише всі речі офіційно, а не лише у публіцистичних виступах, називати своїми іменами. Війну – війною, окупацію – окупацією, агресора – агресором, терористів – терористами. Називати і, звісно, відповідно діяти: припинити будь-яку торгівлю з окупованими районами, заборонити вільний перетин кордонів окупованих зон, звести до найменшого мінімуму всі офіційні контакти з Росією. Одним словом, всерйоз воювати, тобто перемога у війні (не залежно від методів досягнення цієї перемоги) має стати головною державною політикою, якій підпорядковується все, без винятків, інше.

Україну за таке рішення Росія обов’язково «поб’є», як того політв’язня, що про нього згадував Буковський. Це означатиме наші суттєві економічні втрати від розриву економічних стосунків з Росією, це означатиме втрату багатьох активів українського бізнесу в Росії, це багато чого означатиме ще значно неприємнішого і болючішого, бо війна, хоч би й така «гібридна», як зараз, це завжди втрати і неприємності.

Можна всього цього уникнути, тобто – не говорити: «Пішов на х…!» Але тоді, по-перше, доведеться безкінечно борсатися у лайні, яке Росія виливатиме на нас регулярно і дедалі більшими порціями. По-друге, втрат можна буде уникнути тільки на якийсь час, їх однаково доведеться зазнати, якщо тільки ми взагалі не маємо наміру капітулювати.

Згадане звинувачення ФСБ – це пряма й ледь прихована погроза війною. І вибір у нас невеликий: або воювати, або здаватися. І не треба самих себе дурити, що існує якийсь третій варіант.

Джерело:newsonline24.com.ua

Треба один раз, але твердо і голосно сказати Путіну: «Пішов на ... Треба один раз, але твердо і голосно сказати Путіну: «Пішов на ... Reviewed by Леся Іваночко on 14.8.16 Rating: 5